?

Log in

No account? Create an account
Окрушини з історії Театрального майдану


Раньше размещалась на teatralny.com.ua, но что-то там у них стряслось и статья стала недоступна.
Текст любезно предоставлен kotykS
, большим знатоком истории этого города, автором множества интересных очерков. О площади есть его-же (по крайней мере мне так кажется) статья в Википедии, естественно ссылка на teatralny.com.ua погибла и там.
Впрочем, дублирую:


Окрушини з історії Театрального майдану
09.09.2008
Нині його називають Театральним, хоч перша офіційна назва майдану, впорядкованого на «марсовому полі» – Парадний. І майдан тривалий час оправдовував цю назву: і коли на ньому під час маневрів проводились військові паради, і коли він пізніше слугував парадною вітальнею міста для тих, хто приїздив до Луцька по Рівненсько-Дубнівській дорозі зі сходу чи по Ковельському поштовому тракту з півночі (тепер це вулиця Винниченка).
Цей майдан, як жоден в Луцьку, має і чітко визначений рік свого народження… і хрещених батьків – солдатів одного з кінних полків Литовського корпусу. Саме цей полк було виділено в склад Луцького гарнізону після включення Волині до Російської імперії. Тож солдати не тільки облаштовували «марсове поле» для муштрування молодих воїнів гарнізону, але й зводили поряд чи активно допомагали зводити казарми (тепер тут готель «Україна»). Дещо в стороні будувались конюшні, інші службові приміщення чи садиби для окремих офіцерів. Саме садиба полкового фельдшера послужила приводом для назви нової вулиці, а згодом і усієї околиці між Яровицьким ставом (нижня течія річки Сапалаївки) та водопійною дорогою (тепер вулиця Тараса Шевченка). На протилежному кінці «марсового поля» поряд із південним кінцем огорожі Бернардинського монастиря розташувались міська рогатка (в’їзд у місто) з будинком гауптвахти для інвалідної команди, що слугувала біля шлагбауму. Отож територія майбутнього майдану розташовувалась наприкінці 90-х років XVIII століття на заміській околиці.
ПІД ЗВУКИ БРАВУРНИХ МАРШІВ
Минуло небагато часу, і муштрування новобранців Луцького гарнізону переноситься на приміські полігони. А на колишньому «марсовому полі», впорядкованому і дещо розширеному під майдан, тепер звучать не відбірні лайки унтер-офіцерів, а бравурні марші зведених полкових оркестрів. Саме сюди для звітних парадів стягувались окремі підрозділи зі всіх частин, що брали участь у військових маневрах під Луцьком.
Тож у дні таких показних парадів майдан переповнювався золотими еполетами генералів та офіцерів, їхніми аксельбантами чи солдатськими ківерами – різними для представників кожного полку. А на відведених для гостей трибунах шурхотіли на спеціальних обручах сукнями луцькі красуні, виблискували ознаками та нагородами мундири вищих чиновників не тільки в кольорах волинської губернії, але й інших. Навпроти цього розмаїття строїв і барв уздовж протилежного боку майдану шикувались квадратами військові підрозділи. Їхній чіткий, розмірений марш перед трибунами викликав захоплені вигуки і оплески, що заглушувались лиш звуками популярного в ті часи маршу «Гром победы раздавайся…»
Особливо грандіозними були такі паради, коли на маневри приїжджав хтось із членів царської сім’ї чи сам імператор Олександр I. Цей імператор був на маневрах під Луцьком два рази. Вперше – у 1816 році по дорозі до Варшави. До його приїзду не тільки впорядковують майдан, а й влаштовують іподром (район універмагу). Зупинявся імператор навпроти іподрому в Бернардинському монастирі. Його приймав у своїх палатах римо-католицький митрополит Каспар Цецішевський.
СУДОВІ БАТАЛІЇ НАВКОЛО МАЙДАНУ
Губернський землемір поспішав, призначені помічниками солдати ледве встигали позначити спеціальними кілками нові межі майдану, що значно збільшило його територію. Луцький градоначальник, полковник у відставці Марков, задоволено потирав руки, оглядаючи нову територію вже міського майдану. Мовчки спостерігали за роботою землеміра власники навколишніх земель. Тільки відставний статський радник М. Бєлюгов (частина його земельної ділянки, що відійшла до міста, була найзначніша), погрожує градоначальнику всіма земними та небесними судами.
Згодом уже нащадки статського радника напишуть у черговій скарзі: «У зв’язку з тим, що колишня Парадна площа наразі пустує (паради перенесено на Яровицький полігон, казарми – на Яровицький вигон) просимо повернути нашу ділянку землі, забрану магістратом для влаштування цієї площі». Міській управі і міському голові, що замінили магістрат і городничого, довелося витримати численні судові баталії в різних інстанціях, щоб зберегти площу від зазіхань колишніх власників. Лиш у березні 1886 року Київська судова палата нарешті затвердила її за містом.
ЯРМАРКОВИЙ МАЙДАН І НЕ ТІЛЬКИ
Тепер його частіше називають колишнім Парадним (межа міста – міська рогатка – тепер влаштована не перед ним, а за ним – на початку Ковельського поштового тракту (тепер вулиця Винниченка). Скинувши військовий мундир, майдан не спішить одягнути інший. Тепер на ньому лиш час від часу влаштовують святкові ярмарки, розташовують мандрівний цирк чи пересувні торгові виставки. Згодом, ніби передумавши відпочивати, майдан одягає костюм торговця та ярмаркового артиста. Тепер у центрі площі розсілася дерев’яна мірниця, у якій зберігалися вага та різні знаряддя для вимірювання. А навкруг в різних кутках – загони для худоби, конов’язі, спеціальне місце для продажу з підвод – своєрідний хлібний ринок. У центрі – декілька рядів критих лавок. Один з них вздовж дороги, паралельно огорожі Бернардинського монастиря. В південно-східному куточку площі є місце для розваг: крите приміщення цирку, каруселі, гойдалки та інші атракціони. А на протилежному боці майдану, де колись був зведений для імператора іподром, – гауптвахта і міська рогатка.
Крики, іржання коней, рипіння возів, ревіння чи рохкання весь день звучать над майданом. А ще рух людей в різні боки і закутки майдану. І лиш під вечір основний ритм життя площі переміщається до гауптвахти. Річ у тім, що поряд з нею на винайнятій від Корвін-Пьотровських землі влаштував шинок Антон Черниш. Враховуючи розташування, про його відвідини частіше говорили, як «піти до гауптвахти». Зі смертю Антона Черниша шинок залишився його молодій дружині Анні. Можливо, і не виникло б у місті замість вже звичного, «до гауптвахти» нове «ходити до Анни», якби вона не повела справу по-іншому, не так, як колишній чоловік. І не тільки виглядом, але, в першу чергу, нетрадиційними стравами і напоями: різних видів настоянками чи роками витриманої паленки. І все це по тільки Анні відомих старовинних рецептах. Поговір йшов про якісь зошити з записами рецептів ще її прапрабабусі. Не дивно, що шинок Анни був найпопулярнішим у місті. А відомий у Луцьку балагур штабс-капітан Набоков назвав «пальчики пані Анни» однією з міських «достопримечательностей». Хоч цьому твердженню послужило одне з оригінальних і популярних страв шинкарки – «пальчики (картопляні) під грибним соусом».
ДРУГИЙ ПУБЛІЧНИЙ САД
В останній третині ХІХ століття розташування Парадного майдану змінюється. Міська рогатка у вигляді дерев’яної арки з позолоченим двоголовим орлом і написом «Повітовий Луцьк» влаштована на мостику через Сапалаївку. Майдан з околиці міста опиняється чи не в його центр. Від площі починається головна вулиця міста – Шосейна. Сам майдан оточується з трьох сторін однобічними, досить престижними вуличками. А от з четвертої, східної сторони, тепер розташувалась… тюрма. У 1867 році її влаштовано у будинку ліквідованого Бернардинського монастиря. Для цього все цегляне декорування споруди було збите, а її, як й інші тюремні приміщення, пофарбовано в жовтий колір. Однак у 1890-х роках стався цікавий обмін приміщеннями колишніх монастирів. Виділений містом корпус монастиря Бригідок для розташування прогімназії обміняли на Бернардинський.
Директор відкритої 1895 року прогімназії в перші дні її функціонування пише доповідну в міську управу про несумісність існування ярмарку поряд із навчальним закладом. А через рік директор робить своєрідний демарш. У заяві до навчального департаменту є заява: «Теперішня Парадна площа – розсадник існуючих в Луцьку епідемічних захворювань… Я змушений просити затримати рішення про перетворення Луцької прогімназії в повну, аж до приведення Парадної площі в належний вигляд і влаштування на ній бульвару». Скарг про антисанітарний стан майдану надходило немало і від мешканців сусідніх вулиць, і від міського лікаря, і від начальника гарнізону. І всі вони підтримували пропозицію про влаштування на Парадному майдані нового (перший був в районі тринітарського монастиря) публічного саду. Нарешті міська дума приймає перше рішення (згодом їх буде декілька) про перенесення ярмарків на околицю міста. І зразу постає питання – куди? Бо пропозицій було чимало. Не менше клопоту мала і садова комісія міської управи, якій було доручено вибрати один із запропонованих проектів публічного саду, бо тільки садовий пейзажист з Боратина запропонував їх у трьох різних стилях. А були ще пропозиції ландшафтних архітекторів із Києва, Варшави. Тож не дивно, що справа з влаштуванням другого публічного саду (був вже приватний сад «Ельдорадо» на Красному) розтягнулась на десятиліття.
ЛЕГЕНДИ ЧИ ВИДУМКИ
Про Парадний майдан існує вже немало легенд, а ще більше домислів і вигадок. Донедавна більшість некомпетентних тверджень стосувалось імені ландшафтного архітектора, який склав проект публічного саду на Парадному майдані. Однак всі дотеперішні вигадки про цей майдан перевершило повідомлення в Інтернеті про холерне поховання. Найцікавіше те, що ця вигадка виникла на основі доповіді про «якесь колективне поховання» за межами колишнього Благовіщенського кладовища. Благовіщенська церква була на найвищій точці межиріччя Стиру і Сапалаївки (це район перехрестя теперішніх вулиць Крилова і Богдана Хмельницького). Межа кладовища, ліквідованого ще в XIV столітті, могла доходити майже до краю теперішнього Театрального майдану. Автор доповідної назвав можливий напрям поховань за межами кладовища. Про те, що такі поховання були, свідчать нещодавні знахідки в районі Народного дому «Просвіта». Згадане колективне поховання ніяк не могло бути холерним. Тим паче, що на такому місці не звели б казарм. Про поховання померлих від якихось заразних хвороб давні лучани добре пам’ятали, і про таке місце відомість передавалась із покоління в покоління. Місця холерних поховань вже з XIX століття добре нам відомі. Всі вони знаходяться за межами навіть тодішнього міста.
Звичних та окремих поховань чи кладовищ навколо теперішньої Театральної площі було немало. Така вже доля давніх міст – розширювати забудову по кістках своїх мешканців. Але про це вже у наступних окрушинах історій Театрального майдану.
Ведучий сторінки - краєзнавець Вальдемар Пясецький

Comments

Profile

cektop_0
cektop_0

Latest Month

June 2012
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Powered by LiveJournal.com
Designed by chasethestars